Миттєве фото та підпис людини, зображеної на знімку. З півтори сотні подібних фотокарток, зроблених за допомогою майже забутого сьогодні апарату для миттєвих фото*, автор створив картину внутрішнього світу людей, які переживають цей страшний час у відносно спокійній Одесі – адже всього за якихось 140 кілометрів звідси йдуть бої.
Фотограф Олександр Якимчук (на фото вище) трохи більше двох місяців тому вирішив знімати на камеру для миттєвих фотознімків — одеситів, своїх знайомих, друзів, сусідів, людей, з якими зустрічається на вулиці рідного міста. Кожен учасник фотопроекту залишає підпис на своїй фотографії – це концентрований вираз головних думок та бажань, які ним володіють.
«У друга взяв камеру, купив картриджі та почав знімати. Апарат дав можливість отримати миттєву картку, на якій я прошу написати людину своєю рукою те, що має в серці. Щодня – нові особи, нові думки, історії кохання, історії життя. Вдивляючись у обличчя, я бачу гарних людей, котрі люблять життя. До речі, хто в Одесі — пишіть мені в особисті повідомлення, зустрінемося… Вірю, що це дуже важливо – побачити, які ми, наші думки, наші обличчя», – написав Олександр у Facebook.
Зрозуміло, що всі люди різні, як і підписи до знімків. Але якщо вдивитись у фотографії та почитати підписи – складається певна загальна картина внутрішнього світу людини, яка живе начебто в мирному та спокійному місті, від якого, щоправда, трохи більш ніж за сто кілометрів – справжня війна, якої не бачили з Другої світової.
Які загальні враження пронизують усі ці знімки, весь проект?
«Це, як не дивно, любов. Любов та біль. Не ненависть. Великою мірою – надія. Надія на перемогу як на якесь диво: ось станеться щось важливе, добре, і війні кінець… Але насамперед – саме кохання та біль», – каже у коментарі Muse Олександр Якимчук.
Зараз у рамках проекту знято близько 150 карток, і фотограф уже думав зупинити проект, тим більше, що касети для апарату (всього по 10 карток кожна) досить дорогі і рідко зустрічаються у продажу. Але нещодавно йому пожертвували ще невеликий запас касет. І проект продовжується. Це тим більше цікаво, що люди почали розуміти – війна затягується, а це породжує вже дещо інше відчуття світу порівняно з тим, що було на початку війни, коли всім чомусь здавалося, що ще тиждень – інший, і все закінчиться.
«Звичайно, цьому кошмару настане кінець. І знову буде мир, творчість, нове життя, нові проекти», – каже Олександр.
___
*«Поляроїдними» таки знімки ми називаємо умовно, – мова йде просто про технологію миттєвого фото. Апарат, яким користується Олександр – Fujifilm, просто у ньому використовується технологія, яка у всіх асоціюється з Polaroid.
Акаунти:
Раніше на Muse — «Я не хочу боятися!» – фотопроект про небайдужих одеситів
Коментарі